Слово "музей" у більшості викликає асоціацію з предметами старовини, які дісталися нам в історичну спадщину від славних пращурів. Музей - це, як правило, велике приміщення з особливим запахом і оформленням. Тут все під склом і кругом таблички з написом: "Руками не торкатися". І щодня сюди (добровільно-примусово) приводять школярів, які протягом екскурсії весь час борються з бажанням позіхнути, а дуже мила тітонька в окулярах монотонно розповідає завчений текст - нудьга зелена...

Музей, що з'явився в Києві в 2000 році, з одного боку, наче б то музей, а з іншого - зовсім ні. Мова йде про експозицію, що утворилася на базі Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру (ДНДЕКЦ) МВС України. Коли я дізналася про цей музей, то перше питання, що виникло - звідки експонати і чи не стане подібна експозиція лікбезом для її відвідувачів.

Відповідає перший заступник начальника ДНДЕКЦ полковник міліції Петро Петрович Давидюк: "По-перше, перед тим як помістити до музею той чи інший предмет, він проходить цілу низку так званих хитрощів, відомих лише нашим експертам. По-друге, на відміну від музеїв, де про кожний експонат розповідають докладну інформацію - що, де, коли, як, і ким застосовувався - наша експозиція такої інформації не дає. Майже кожен експонат, представлений в музеї - це речовий доказ, вилучений нашими експертами під час тієї чи іншої операції. Таким чином, вся експозиція постійно живиться новими експонатами з різних куточків України".

Наука криміналістика має неабияку історію. Наприклад, така її гілка як дактилоскопія у грудні 2004 року святкувала сто років від дня відкриття першого кабінету з дактилоскопії при київській поліції. Отже, існування експозиції - цілком закономірний і логічний наслідок практичної діяльності експертів-криміналістів.

В музеї представлені найрізноманітніші експонати. Розпочинається експозиція з величезного, у всю стіну, стенду з вогнепальною та холодною зброєю. Колекція велика - від мисливських рушниць і карабінів до трофейних і власноруч виготовлених пістолетів. Все на стенді саме в такому вигляді, в якому було вилучено з місця події. Фахівець зі зброї розповідає, що у різний час найбільшою популярністю користується різний вид вогнепальної зброї. У часи перебудови, наприклад, найпопулярнішими були ручки-пістолети, яких зараз в ДНДЕКЦ ціла колекція. Але у всі часи частіше за все у злочинах застосовувалася мисливська вогнепальна зброя. Великим попитом серед кримінальних кіл користувалися й користуються обрізи, виготовлені власноруч у домашніх умовах. Під обрізи йдуть будь-які рушниці - двостволки і одностволки, "вертикалки" і "горизонталки", 12 і 16 калібри, злочинці не погребують нічим. Є в експертів-криміналістів і обріз сумнозвісного Онупрієнка, щоправда, знаходиться він у сховищі й до експозиції, поки що, не долучився.

Ціла, так би мовити, сторінка присвя- чена пістолетам. Чого тут тільки немає - очі розбігаються! Тут і "Parabellum" і по- пулярний "ТТ", і знаменитий "Наган", і досить рідкісний на нашій території "Nambu", що стояв на озброєнні в японської армії під час Другої світової війни. Є тут і "Smit & Wesson" зразка 1888 року і револьвер "Велодог", який трохи більший за вагою і розміром від сучасного мобільного телефону. Завдяки цьому, цей револьвер користувався ша- леною популярністю серед прекрасної половини людства. Коли ж я спитала, звідки у злочинців такий широкий вибір трофейної зброї, експерт відповів знаме- нитою цитатою з відомої російської кінострічки "Брат" - "Эхо войны...", що в принципі коротко і зрозуміло.

Стенд з холодною зброєю також містить різноманітні експонати, починаючи від відомих "заточок", продовжуючи справжніми "тисаками" і завершуючи зброєю, яка прийшла з прадавніх часів - кастетами. Є тут і офіцерський кортик, і "самурайський" меч з автомобільної ресори, і мисливські ножі, й дамський ніж з ножнами-гребінцем, і шабля, і швайки, словом, колекція для незаконних "хірургічних" втручань колосальна.

У цьому ж залі й експозиція, присвячена вибуховим пристроям. Гадаю, що скориставшись цими експонатами під час ворожого нападу, можна днів зо три тримати колову оборону своєї оселі. Наряду з гранатами і мінами часів Другої світової війни тут і наші сучасники, щоправда, всі без ознак життя - без тротилу і будь-якої іншої загрози для відвідувачів музею. Тут є "нафаршировані" вибухівкою автомагнітоли, звичайні, на перший погляд, але таки небезпечні дитячі іграшки, дивні коробочки з хитрими часовими механізмами та багато інших витворів вибухового мистецтва.

Після експозиції, яка більше нагадує склад зброї, друга кімната, на перший погляд, здасться нічим непримітною, але це лише на перший погляд. Зал цей присвячений фізико-хімічному напрямку експертно-криміналістичного центру. Без перебільшення і пафосу, слід відзначити, що в сучасному світі левова доля в експертно-криміналістичних дослідженнях та в отриманні важливої доказової інформації належить саме хімікам. При цьому знання і наукові надбання цієї галузі широко застосовують не лише з метою знайти злочинця або довести причетність до злочину, але й для ідентифікації загиблих осіб. Зокрема, українські фахівці в 1994 році після падіння літака "Як-42" поблизу міста Салоніки (Греція) проводили дослідження зі встановлення особистостей загиблих пасажирів за допомогою ДНК-аналізу.

На експозиції у другому залі представленні наркотичні засоби та найбільш розповсюджені місця, де їх переховують, наприклад, книга, в якій замість сторінок розташувався мішечок з білим порошком. Є тут всі приладдя любителів кайфу: кальяни, мак і макова соломка, конопля і навіть самогонний апарат. Є фотографії з місць подій, або фотографія дрібної краплі крові, як свідчення того, що це дуже цінний слід. В наявності є й фальшиві гроші від гривень до євро від десяти гривень до 200 євро, маються й фальшиві паспорти. До речі, з паспортами, за словами експерта цієї галузі, особливий клопіт був у 1997 році, коли почалася міграція євреїв на історичну батьківщину - до Ізраїля. Тоді неймовірна кількість наших земляків раптом познаходила у себе глибоке іудейське коріння і родичів, наявність і справжність яких довелося встановлювати експертам-криміналістам.

Серед безлічі фальшивих папірців є один справжній і дуже цінний, це почесна грамота, що розташувалася під портретом так званого патріарха вітчизняної криміналістики - Рафаїла Бєлкіна. Ця грамота засвідчує, що ДНДЕКЦ МВС України в 2002 році отримав право бути членом Європейської мережі криміналістичних наукових установ (ENFSI), що об'єднує 50 провідних криміналістичних лабораторій з 33 країн Європи.

Експозиція музею завершується досить непривабливою картиною трагедії на дорозі, внаслідок якої постраждала жінка. І не дивлячись на те, що від справжнього "Мерседеса" тут використаний лише його фрагмент, а замість жінки манекен - це ілюстрація злочину, який дійсно мав місце. А головне, коли дізнаєшся про можливості (звичайно, не всі) експертно-криміналістичного центру, переконуєшся, що МВС може пишатися, що має такий підрозділ, бо судячи з побаченого, стає зрозумілим, що у злочинців шансів немає і що рано чи пізно вони все одно будуть покарані.

Навіщо і з якою метою було створено музей, коли і як до нього можна потрапити?

Відповідає перший заступник начальника ДНДЕКЦ полковник міліції Петро Петрович Давидюк: "Ідея створення музею та проведення Дня відкритих дверей належить начальнику Державного науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України генералу-лейтенанту міліції Івану Прокоповичу Красюку, у першу чергу, з метою виходу на живий діалог зі студентами-випускниками і старшокурсниками, які готуються поповнити лави криміналістів або ще шукають своє призначення.. Незважаючи на те, що в Україні щороку випускають близько 200 спеціалістів, всі вони мають держзамовлення у різні куточки України, а враховуючи те, що не кожному вдається перебороти в роботі психологічний бар'єр, а професіонали з відповідною підготовкою виїздять працювати за кордон, нам бракує хороших фахівців у галузі хімії, біології.

А також з метою популяризації роботи ДНДЕКЦ серед населення, бо якщо бути до кінця відвертим, ставлення людей до міліції в нашій країні, на жаль, не на вищому рівні.

Установа у нас режимна, тому приїхати коли заманеться до музею, звичайно ж, не можна, для цього ми й вирішили проводити День відкритих дверей. Та людський фактор у нас все одно на першому плані і ми розуміємо, що не завжди саме в цей день можуть приїхати люди з інших міст, тому домовитися про відвідання музею в інший день - цілком реально".

Ольга Мурашко